6 вересня 2018 року Верховна Рада прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг» від 04.07.2018 № 8556.

ЯКІ ЗМІНИ БУЛО ВНЕСЕНО У ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ЗАГАЛЬНУ СЕРЕДНЮ ОСВІТУ»

– Закон доповнили додатковою статтею 61 під назвою «Інклюзивне навчання»:

1 Для навчання дітей з особливими освітніми потребами заклади загальної середньої освіти за зверненням батьків дитини або осіб, які їх замінюють, утворюють інклюзивні та/або спеціальні групи і класи.

2 Інклюзивне навчання — система освітніх послуг, гарантованих державою, що базується на принципах недискримінації, врахування багатогранності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників. Порядок організації інклюзивного навчання у державних і комунальних закладах загальної середньої освіти здійснюються у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

3 Відповідно до індивідуальних особливостей освітньої діяльності для кожного учня з особливими освітніми потребами складається індивідуальна програма розвитку — документ, що забезпечує індивідуалізацію навчання, закріплює перелік необхідних психолого-педагогічних, корекційних потреб/послуг для розвитку дитини та розробляється групою фахівців з обов’язковим залученням батьків дитини з метою визначення конкретних навчальних стратегій і підходів до навчання.

Психолого-педагогічні послуги — це комплексна система заходів з організації освітнього процесу та розвитку дитини з особливими освітніми потребами, що передбачені індивідуальною програмою розвитку та надаються педагогічними працівниками закладів освіти, фахівцями інклюзивно-ресурсного центру.

Корекційно-розвиткові послуги (допомога) — це комплексна система заходів супроводження дитини з особливими освітніми потребами у процесі навчання, що спрямовані на корекцію порушень шляхом розвитку особистості, її пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери та мовлення.

4 Особистісно орієнтоване спрямування освітнього процесу для дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивному класі забезпечує асистент вчителя. Освітні та соціальні потреби дітей із складними порушеннями розвитку під час їх перебування у закладі загальної середньої освіти задовольняються асистентом дитини: соціальним працівником, одним з батьків або особою, уповноваженою ними.

5 Навчання та виховання дітей з особливими освітніми потребами здійснюються за рахунок коштів освітніх субвенцій, державного та місцевих бюджетів, інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі з урахуванням потреб дитини, визначених в індивідуальній програмі розвитку. Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання державної підтримки дітям з особливими освітніми потребами здійснюються у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

– ч. 3  ст. 8 «Заклад загальної середньої освіти» доповнено новим абзацом:

«Заклади загальної середньої освіти на підставі письмового звернення одного з батьків дитини з особливими освітніми потребами або її законних представників в обов’язковому порядку утворюють інклюзивні та/або спеціальні класи для навчання дітей з особливими освітніми потребами»;

– ч. 2 ст. 12 «Термін навчання» викладено у новій редакції:

«Термін навчання у закладах загальної середньої освіти для дітей з особливими освітніми потребами встановлюється Кабінетом Міністрів України»;

 – ч. 5 ст. 16 «Навчальний рік та режим роботи закладу загальної середньої освіти» доповнено абзацом третім:

«Тривалість корекційно-розвиткових занять для дітей з особливими освітніми потребами, які навчаються в інклюзивних класах, становить: групове – 35-40 хвилин; індивідуальне — 20-25 хвилин»;

– ст. 17 «Виховний процес у закладах загальної середньої освіти» доповнено частиною четвертою:

«4. Діти з особливими освітніми потребами залучаються до позакласної та позашкільної роботи з урахуванням їх віку, здібностей, інтересів, потреб, можливостей, індивідуальних особливостей освітньої діяльності та стану здоров’я»;

– ст. 18 «Зарахування учнів» доповнено частиною четвертою:

«4. Зарахування дітей з особливими освітніми потребами до спеціальних закладів освіти, переведення з одного типу закладу до іншого та відрахування таких осіб здійснюються у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки»;

– ч. 7 ст. 18 доповнено абзацом:

«Діти з особливими освітніми потребами мають право на першочергове зарахування до початкової школи закладу загальної середньої освіти»;

– ч. 2 ст. 21 «Соціальний захист учнів (вихованців)» викладено у новій редакції:

«2. Діти з особливими освітніми потребами забезпечуються у закладах освіти допоміжними засобами для навчання в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Соціальні потреби дітей із складними порушеннями розвитку під час їх перебування в загальноосвітньому навчальному закладі задовольняються асистентом дитини: соціальним працівником, батьками або особою, уповноваженою ними»;

– ч. 1 ст. 29 «Права та обов’язки батьків або осіб, які їх замінюють» доповнено абзацом:

«Здійснювати індивідуальний супровід дитини з особливими освітніми потребами під час її перебування у закладі загальної середньої освіти»;

– ч. 2 ст. 34 «Атестація та оцінювання знань учнів (вихованців)» після абзацу першого доповнено абзацом:

«Оцінювання навчальних досягнень дітей з особливими освітніми потребами здійснюється згідно із критеріями оцінювання, визначеними центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки»;

– ч. 3 ст. 37 «Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в системі загальної середньої освіти» доповнено абзацами:

«забезпечують доступність будівель, споруд і приміщень закладів освіти згідно з державними будівельними нормами і стандартами»;

«здійснюють контроль щодо проектування, будівництва та реконструкції будівель, споруд, приміщень закладів освіти з урахуванням принципів універсального дизайну та/або розумного пристосування».

 

Інформація з ресурсу: https://uk.etcetera.media/inklyuzivne-navchannya-chim-dopovnili-zakon-pro-zagalnu-serednyu-osvitu.html

ЗВЕРНЕННЯ
Всеукраїнського громадського об’єднання
«Національна Асамблея людей з інвалідністю України»
до громадян України з інвалідністю, до громадських організацій осіб  з інвалідністю та тих хто представляє їхні інтереси, батьків дітей з інвалідністю, загалу українського суспільства

У вересні цього року виповнюється 10 років, як Україна підписала  Конвенцію ООН про права людей з інвалідністю, яка передбачає  захист  й забезпечення повного й рівного здійснення всіма особами з інвалідністю всіх прав й основоположних свобод, а також  формування поваги до людської гідності цих громадян.

Більше 3 млн. громадян з інвалідністю України протягом цих років сподівалися і вірили  у реальні кроки Держави,  направлені на покращення їхнього становища і забезпечення прав. Проте пройшло 10 років, а люди з інвалідністю досі залишаються заручниками соціальної, політичної, економічної, інформаційної та культурної дискримінації.

Ми усвідомлюємо складну економічну, соціально-політичну ситуацію в країні, пов’язану із зовнішньою агресією та необхідність захисту української держави, що це ускладнює  забезпечення  прав і соціальної захищеності  осіб з інвалідністю. Водночас, громадяни з інвалідністю вкрай занепокоєні тим, що в результаті децентралізації влади і передачі повноважень місцевим органам влади, Уряд втратив контроль щодо забезпечення соціального захисту та прав осіб з інвалідністю  на регіональному рівні відповідно до Конституції України і законів України.

Громадські організації осіб з інвалідністю відмічають відсутність значимого прогресу у визнанні Державою їх повноправними незалежними соціальними партнерами у вирішенні проблем людей з інвалідністю.   Як на всеукраїнському, так і на місцевому рівні продовжують ухвалюватися рішення, що стосуються осіб з інвалідністю, без їхньої участі, що обмежують і порушують  їхні права.

Сьогодні процес пов’язаний з імплементацією положень Конвенції в Україні фактично є стагнацією і, навіть,  регресом по реалізації основних положень цього надважливого міжнародно-правового документу.

Як наслідок: зростання соціальної незахищеності і, навіть,   ЗУБОЖІННЯ людей з інвалідністю, НЕ ДОСТУПНІСТЬ для осіб з інвалідністю на рівні з іншими до фізичного оточення,  транспорту, інформації та зв’язку (стаття 9 Конвенції); НЕ МОЖЛИВІСТЬ отримання доступу до якісних медичних та реабілітаційних послуг, НЕ ДОСТУПНІСТЬ ліків та виробів медичного призначення (стаття 25,26 Конвенції); НЕ МОЖЛИВІСТЬ  заробляти собі працею через недоступне середовище (стаття 27 Конвенції); НИЗЬКИЙ рівень пенсій та соціальних допомог (стаття 28 Конвенції); НЕНАЛЕЖНЕ забезпечення технічними засобами реабілітації (стаття 20 Конвенції) та санаторно-курортним лікуванням; ВІДСУТНІСТЬ реального соціального захисту жінок та дітей з інвалідністю (стаття 6,7 Конвенції) !..

МИ ЗАКЛИКАЄМО ЗРОЗУМІТИ:

МИ – не просто особи з інвалідністю, МИ – громадяни України.

МИ – не джерело проблем, МИ – не витрати,

 МИ– ресурс, необхідний для розвитку країни.

МИ ПРАГНЕМО повноцінного  життя в нашій державі, яку ми повинні зробити  цивілізованою  європейською  країною  миру, благополуччя та достатку, де всі громадяни суспільства мають  рівні права та рівні можливості!

МИ БІЛЬШЕ НЕ МОЖЕМО БУТИ НЕВИДИМИМИ, НЕПОМІТНИМИ В НАШІЙ КРАЇНІ!!!

МИ не можемо допустити, щоб КОНВЕНЦІЯ, на яку ми чекали і на реалізацію впровадження якої сподіваємося, залишилась декларативним документом, який ігнорують в Україні.

Саме тому, і враховуючи багаточисельні звернення людей з інвалідністю та їх громадських організацій з усієї України,  та з  метою привернення уваги до ситуації із соціальною незахищеністю людей з інвалідністю та проблем забезпечення їхніх  прав та невиконанням зобов’язань держави щодо реалізації положень Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, Національна Асамблея людей з інвалідністю України  ініціює проведення

29 вересня 2018 року в м. Києві 

Всеукраїнського форуму «Право на життя»

В програмі заходу:

12:00 – 13:00 –  Хода (маршрут вул. Хрещатик: від Бессарабської площі  –    до  Майдану Незалежності).

Рекомендований час прибуття: 10:30 – 11:30,  місце збору:  вул. Хрещатик (від Бессарабської площі до вул. Богдана Хмельницького).

13:00 – 15:00  – проведення Форуму на Майдані Незалежності.

 

ПРИЙДИ, ЩОБ ОБ’ЄДНАТИ НАШІ ЗУСИЛЛЯ ЗАРАДИ  

КРАЇНИ ДЛЯ ВСІХ!

        

 Телефони Оргкомітету: (044) 279 61 82, (044) 279 61 74.

Подія на ФБ: https://www.facebook.com/events/264306327625526/

Інформація з сайту ВГО “Національна асамблея людей з інваліднісю” http://naiu.org.ua/natsionalna-asambleya-lyudej-z-invalidnistyu-ukrayiny-initsiyuye-provedennya-vseukrayinskogo-forumu-pravo-na-zhyttya/

Урядом врегульовано питання надання особам з інвалідністю послуг з комплексної реабілітації в реабілітаційних установах системи соціального захисту населення. Зокрема, внесено зміни в ряд нормативно-правових актів Кабінету Міністрів.

Рішення прийняте з метою забезпечення розвитку системи комплексної реабілітації (абілітації) осіб (дітей) з інвалідністю, реалізації заходів із попередження інвалідності (раннього втручання), вдосконалення механізму направлення та зарахування отримувачів послуг до реабілітаційних установ та врегулювання інших проблемних питань у сфері надання послуг особам зазначених категорій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2018р. №587 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2006 р. №1686 і від 31 січня 2007р. №80» внесено низку змін з метою забезпечення розвитку системи надання послуг з комплексної реабілітації (абілітації) та попередження інвалідності (раннього втручання).

Зокрема розширено вікову категорію дітей, які належать до групи ризику щодо отримання інвалідності з двох до трьох років.

Замінено поняття «реабілітаційні послуги» поняттям «послуги з комплексної реабілітації (абілітації) оскільки реабілітаційні установи вже надають послуги з комплексної реабілітації (абілітації), що дає можливість, виходячи з реальних потреб кожного отримувача послуг застосовувати одночасно різні види реабілітаційних заходів.

Крім того, оптимізовано перелік документів для прийняття рішення щодо направлення та зарахування отримувачів на комплексну реабілітацію (абілітацію).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання окремим категоріям осіб послуг із комплексної реабілітації (абілітації)», зокрема з метою попередження інвалідності, в реабілітаційній установі державної або комунальної форми власності (далі-установа) отримувач або його законний представник подає до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення наступні документи:

1) заяву про надання послуг із комплексної реабілітації (абілітації);

2) індивідуальну програму реабілітації, видану медико-соціальною експертною комісією, лікувально-профілактичного закладу (для дітей з інвалідністю);

3) висновок лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу (для дітей з інвалідністю, дітей віком до трьох років, які належать до групи ризику, щодо отримання інвалідності) або інший документ, що посвідчує особу;

4) паспорт, свідоцтво про народження (для дітей з інвалідністю, дітей віком до 3-х років, які належать до групи ризику щодо отримання інвалідності) або інший документ, що посвідчує особу;

5) документ, що засвідчує реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків;

6) документ про освіту (для отримувачів, які потребують професійної реабілітації).

7) виписку з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого (форма №027/0)

Необхідно зауважити, що до прийняття цих змін була відсутня можливість для осіб з інвалідністю, які досягли пенсійного віку отримання послуги з професійної реабілітації.

 

Місцевий орган соціального захисту населення протягом п’яти робочих днів інформує отримувача (його законного представника) про прийняття рішення щодо направлення на комплексну реабілітацію (абілітацію) та надсилає установі повідомлення про направлення отримувача на комплексну реабілітацію (абілітацію) з відміткою про внесення інформації про отримувача до централізованого банку даних з проблем інвалідності та копії вищезазначених документів.

Протягом п’яти робочих днів установа розглядає документи і надсилає органу соціального захисту населення та отримувачу (його законному представнику) рішення про надання послуг із комплексної реабілітації (абілітації) із зазначенням дати початку курсу реабілітації.

Після зарахування отримувача на комплексну реабілітацію (абілітацію) установою складається індивідуальний план із комплексної реабілітації (абілітації).

Після закінчення курсу із комплексної реабілітації (абілітації) установа видає отримувачу або його законному представнику довідку про надані реабілітаційні послуги та результати комплексної реабілітації (абілітації), копію якої надсилає до органу соціального захисту населення.

Реабілітаційні послуги отримувачу надаються установами безоплатно.

Інформація з сайту партнерської організації “ВГО Національна асамблея людей з інвалідністю”.

Починаючи з липня 2013 року роботодавець, який одноразово подав до центру зайнятості звітність про наявність вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю у строк не пізніше 10 робочих днів з дати відкриття такої вакансії та не відмовив безпідставно у працевлаштуванні людям з інвалідністю, вважається таким, який вжив залежні від нього передбачені законодавством заходи для недопущення господарського правопорушення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд, розглянувши в касаційному порядку адміністративну справу за позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до ТОВ «Декор-Кераміка» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 18278,05 грн у зв’язку з відсутністю в штаті відповідача необхідної кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю (1 штатної одиниці).

Апеляційний суд, скасувавши рішення суду першої інстанції, позовні вимоги задовольнив, мотивуючи своє рішення тим, що відповідач не вжив усіх заходів для недопущення правопорушення у сфері господарювання, а саме протягом 2015 року звіти за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» направляв не щомісячно, а лише 8 разів.

ТОВ «Декор Кераміка» не погодився з таким рішенням і оскаржив його у касаційному порядку.

Верховний Суд, переглянувши судове рішення апеляційного суду, дійшов висновку про задоволення касаційної скарги.

Для відступу від попереднього висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та напрацювання єдиної правової позиції спір вирішувався усім складом палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд зазначив, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю. Водночас пошук підходящої роботи для особи з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості (ст. 18 Закону України № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»).

Таким чином, обов’язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов’язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Суд звертає увагу, що обов’язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю саме щомісяця був встановлений Законом України від 1 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення», який втратив чинність 1 січня 2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується.

Верховний Суд наголошує, що з 12 липня 2013 року встановлено обов’язок підприємств подавати форму № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» не пізніше 10 робочих днів з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Це питання врегульоване Порядком подання форми звітності № 3-ПН, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316.

Суд також з’ясував, що відповідач не допустив безпідставних відмов у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.

Оскільки відповідач вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для недопущення правопорушення, це свідчить про наявність підстав для звільнення його від відповідальності, тобто від стягнення адміністративно-господарських санкцій (ст. 218 Господарського кодексу України).

Постанова Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №806/1368/17 – http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74992116.

Судова влада України

Матеріал з сайту партнерської організації ВГО “Національна асамблея людей з інвалідністю”